Військовий з Миколаєва розповів про службу в ТрО

Текст
меньший

Миколаївець Артем разом зі своїми побратимами боронить країну від російських військ на Південнобузькому напрямку. Він служить в 123 бригаді Територіальної оборони України.


Чоловік розповів кореспондентам «Суспільного», як для нього почалася війна та про свої будні на передовій.


Артем говорить, як і для більшості, тепер його життя поділене на «до» та «після».


— Взагалі, я не професійний військовий. Я навчався в університеті Сухомлинського, на історика. А тепер росіяни просто його знищили, — каже військовослужбовець.

До війни Артем попрацював і в Україні, і закордоном. Захищати Батьківщину пішов разом з батьком. Згадує, довгі черги у військкомат — не міф.


— Ми з батьком приїхали вранці 25-го лютого. І там була величезна черга. Приїхали приблизно о 9:00, а отримали зброю десь о 19:00. Перший наш виїзд був — на оборону облдержадміністрації. Ми зайняли цілий квартал. Нас було приблизно до 100 людей. Ми взяли два ящики коктейлів Молотова. Потім ми мали їх кидати на техніку чи на російських солдатів. Слава Богу, вони до нас не доїхали. Їх зупинили ще перед містом, — говорить Артем.


Чоловік каже, на початку березня його з побратимами відправили на оборону аеродрому Кульбакине.


— На той час росіян тільки-но вибили з аеродрому, але залишалася ще висока ймовірність, що вони туди зайдуть. Вони в той час використовували ще й авіацію. Вони пролітали через нас і обстрілювали місто. Навіть бачив, як пролетів літак, і як вони скидали бомбу, — каже чоловік.


Артем розповідає, українцям не потрібно шукати прикладів з всесвітньої історії, герої серед нас.


— У нас є такі люди, як Денис Прокопенко «Редіс», який керував обороною Маріуполя та «Азовсталі». До речі, один із викладачів університету, як виявилося, також в лавах Збройних сил України. Ми служимо з ним в одному підрозділі, — каже чоловік.


Артем згадує рідний університет та дякує за допомогу.


— Хочу подякувати всім істфаківцям, які тою чи іншою мірою допомагають Збройним силам України. Наприклад, як Владислав Довбня, чи Олена Олександрівна Морозан, яка плете сітки, — додає Артем.


Відвернутися від постійних думок про війну чоловіку допомагає спорт. Каже, що вірить, що до кінця 2022 року вдасться повернути більшість тимчасово окупованих територій.


— Перемога обов’язково буде за Україною. Головне — кожному робити все можливе на своєму місці, — зазначає Артем.

Поділитися:
Telegram
Viber
  • Читайте також: