Анонімні чухраїнці

Размер текста
обычный

Коли класика сатири Остапа Вишню, котрого, як і вимагав оспіваний нинішніми комуністами «найкращий для розвитку української культури» час, обвинуватили у смерті Постишева (а любив він їх вбивати, кажучи чекістам жартома, на свіжому повітрі), він уже був автором фейлетону «Чухраїнці», де він вивів п’ять психотипів земляків. Вони, живучи на Богом даній хліборобній землі, перш ніж дати якусь відповідь або щось вдіяти, завжди чухали потилицю.

Так і сьогодні, користуючись «старинною термінологією» тих епох, коли жителі «від Сону до Дяну» ще накривали книжками глечики із сметаною, дехто з анонімних чухраїнців вважає, що плакати із написами «На русском языке говорят 780 тысяч жителей Николаевщины. Так нужен ли нам русский язык?», які в Миколаєві – з дня прильоту до України прем’єр-міністра РФ Д.Медведєва, вирішують далеко не найголовніше – мовне питання. Знаючи область, певен, що важливіших проблем іще більше, аніж зірок на кітелях чиновників.

А чи знаєте ви, що цікавить миколаївців найбільше? Юних читців ювілейного свята П.Глазового, які читатимуть гумореску «Мова і язик», значно більше турбує, чому їхні батьки без постійної роботи, а їхню школу із глибинки все-таки «оптимізували». А те, що прихильники «мовних баталій» шанують чи, точніше, трошки почитують хіба що бразильську літературу, дає знавцям Л.Толстого і Ф.Достоєвського, земляків М.Лисянського і Л.Вишеславського очевидну «фору». Іншими словами, цитуючи сатирика із Новоскелеватки, «язик» зі згаданої гуморески, почухавши потилицю, так відповів «мові»: «прикрываясь русской речью, / этот гнусный сброд / растлевает и позорит / мой и твой народ».

Словом, укотре за свою 75-літню історію Миколаївщина, яка і досі годує та одягає країну, «прогриміла» на континентах. Але, на жаль, не як колиска вітчизняного суднобудування, регіон із потужним науково-технічним, культурним потенціалом, а як столиця «псевдомовної революції». Зрештою, озирніться, друзі: навіть на Батьківщині авторів «чухраїнного» законопроекту нема таких анонімних плакатів. Але водночас, десь у високих кабінетах і в етері все ще лунає: «Бигборды будут столько, сколько нужно!».

А поруч із цим живуть прості люди, яким хочеться звичайного людського щастя, хоча тут же – ґвалтівники та підпалювачі людей, убивці і «чорні» трансплантологи, злочинні дії яких не тільки потрясли світ, але і увійшли до світової історії. До речі, ключовими до статті про вбивство Оксани Макар в зарубіжній версії «Wikipedia» є терміни, названі там суто українськими: «корупція», «судова система», «мажори», які, на жаль, вже стали обов’язковими атрибутами як поп-культури, так і життя. Зрештою, в кожного, як би сказав О.Довженко, мусить бути своя міра правди і краси. Але ж умови для калібрування моралі, мов у притчах П.Коельйо, що і не позаздриш: брехня – байдужість – безробіття – безгрошів’я – хвороби – смерть. І скільки б це не тривало, за яким – конкретні люди, відмиватися доведеться усім, незважаючи ані на стать, ані на вік, ані на мову, якою він розмовляє.

Той же Остап Вишня, кажучи про «лінгвістичні питання» сучасників опісля десятиліття совєцьких таборів, жартома казав, що наші «анонімні чухраїнці» знають «не по-руськи, не по-малоруськи, а так, мало по-руськи». А тут, як на мене, очевидна відповідь, яка вирішується ані «змовним» законопроектом, ані бігбордами, ані «липовими» соцдослідженнями.

А тому «троянський кінь» сучасності, та ще – відоме з часів Нестора пардуже гніздо, яке стережуть апологети високої культури, а не її цінителі – зовсім поруч, і їхні смаки вже не обмежуються іномаркою чи маєтком в «царському селі». Країну їм подавай!

Тож може і далі будемо чухатися і вірити, що «какось» воно буде?

Тарас Кремінь, депутат Миколаївської обласної ради

Источник: nikvesti.com

Поделиться:
Telegram
Viber