Комбат миколаївської 36-ї бригади розповів, як майже 80 бійців вийшли з облоги в Маріуполі

Командир батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського на позивний «Арістід» розповів, як 76 бійцям навесні вдалося вийти з оточеного окупантами Маріуполя.

Спілкувалася з командиром батальйону «Українська правда».

Тогочасний командир батальйону морпіхів Арістід був командиром у вже легендарного Сергія «Волини», який згодом очолив частину морпіхів, що пішла на «Азовсталь», та став одним із облич українського спротиву.

Загалом 36-та бригада морпіхів під Маріуполем складалася з батальйона, яким керував «Арістід», а також 1-го і 501-го окремих батальйонів.

В інтерв’ю виданню він розповів, що коли бійці зрозуміли, що Маріуполь оточено, він наполягав на спробі виходу з міста. Більшість батальйону, який вже відійшов углиб міста на меткомбінат Ілліча, спершу підтримала цю ідею виходу з Маріуполя — мовляв, краще загинути дорогою, ніж «померти на грьобаному заводі».

Втім, цей план похитнула ідея «екстракшену» — евакуації за участі третьої сторони, на кшталт Дюнкеркської евакуації 1940-го, найбільшої військової рятувальної операції в історії. Військові щиро повірили в таку можливість і в історії з Маріуполем.

— Волинський мав контакт з Арахамією — той навішав, що ведуться розмови про цей екстракшн. Я до нього ставився скептично, але хлопці ідею підхопили, частково мали на неї надію, — пригадує Арістід.

Частина батальйону, як показало опитування командирів та особового складу, таки хотіла піти на «Азовсталь», щоб об’єднатися з «Азовом» і чекати можливого екстракшену. У підсумку батальйон розділився приблизно навпіл.

Тож, 12 квітня 186 бійців, більшість із яких складали морпіхи, зокрема поранені, вийшли з Меткомбінату Ілліча та пішли проривом на «Азовсталь». «Дорога життя» між двома заводами на той момент уже була розрізана.

Операція виявилася успішною. Морпіхи та «азовці» стали разом до оборони «Азовсталі». Так лінія оборони Маріуполя звузилася до території одного заводу.

Частина морпіхів, яка вирішила не з'єднуватися з «азовцями», малими групами, по 4-6 людей, пішла на вихід із міста. Останній бій на третьому КПП меткомбіната Ілліча морпіхи дали 11 квітня.

Група Арістіда, до якої входив заступник начальника штабу, заступник начальника батальйону та матрос взводу зв'язку, почала виходити з Ілліча о пів на п'яту ранку 12-го квітня.

Задум був такий: підійти до переднього краю противника, сховатися, вичекати зручного моменту і в ніч вийти через чужі бойові позиції.

Наблизившись до росіян, хлопці залізли в одну з величезних вентиляційних труб на меткомбінаті й почали чекати на те саме «вікно» для виходу.

Воно з'явилося вже наступного дня. Проте врахувавши, що на вулиці все ще пролітав сніг, а на чотирьох людей був один спальний мішок і два каремати, військові вирішили затриматися.

У підсумку вони провели у трубі тиждень. Увесь цей час чули кроки росіян та їхні постріли.

— Кольору ми були такого… як чорти, — пригадує Арістід.

Нова спроба виходу відбулася 19 квітня. Морпіхам довелося зробити крюк через Волонтерівку і Чермалик, щоб триматися біля води.

— Води ж у нас практично не було — ми пили її з водойм. Їсти готували з недоїджених сухпайків рашистів — ходили по їхніх старих позиціях, — пригадує Арістід.

Морпіхи пересувалися здебільшого вночі, вдень відпочивали. На собі, у 25-30-кілограмових наплічниках, несли тільки необхідні речі та боєкомплекти. Без бою, у випадку нападу, в полон вирішили не здаватися.

Арістід регулярно вмикав свій телефон, відкривав офлайн-карту і напам'ять завчав маршрут. Також тримав зв'язок із керівництвом, іноді отримував вказівки через дружину. Інші телефони, з міркувань безпеки, не включали.

В одній із точок хлопців зустріли, нагодували та прийняли на два дні місцеві. В іншій, сильно ризикуючи, довелося ночувати в одній посадці з росіянами.

Кінцевою точкою маршруту був тогочасний передній край українських позицій поблизу селища Золота Нива, до неї морпіхи дісталися в ніч з 3 на 4 травня. Загалом пішки йшли два тижні.

Поблизу Золотої Ниви їх уже зустріли, нагодували та дали перепочити розвідники.

— Єдиною моєю мрією весь час було обійняти дітей і дружину, хоч один раз. І пару хлопців вивести, — пригадує Арістід.

Після пішого виходу з Маріуполя йому таки дали 10-денну відпустку – розкіш в українській армії після початку повномасштабного вторгнення.

Пішки, малими групами, з батальйону Арістіда з Маріуполя вийшло лише 7 людей. З усієї бригади — щонайменше 76. До кінця дійшли не всі: хтось загинув, переходячи річку, хтось — дорогою в бою.